ЖУРБА́
, и́, ж.
1
. Невеселий настрій, важкі почуття; смуток, печаль
. Журба – не сонце, а сушить добре
(прислів'я)
;– О?! А ти чого тут, дєд
[дід]?!
– Та... посадили... – зітхнув дід із тихою, щирою журбою(І. Багряний)
;Порфир, який часто бачить товариша зажуреним і розуміє причини його журби, знайшов і зараз для Гени слово підтримки
(О. Гончар)
; * У порівн.
Тече, мов журба, тиха річка Сула...
(І. Нехода)
.2
. Обставини, що викликають важкі почуття, сильні переживання, смуток, печаль
. Покладіть на Нього
[Бога]
всю вашу журбу, бо Він опікується вами!(Біблія. Пер. І. Огієнка)
;[
Роман
:]
Не сам себе чоловік засмучує, а пригода: бажаєш супокою, а натрапиш на журбу(М. Кропивницький)
;Кожна хата має свою журбу, своє горе
(М. Коцюбинський)
.(1)
Журба́ (жура́) наляга́є (бере́) / налягла́ (взяла́)
на кого, кого
– хто-небудь починає журитися, дуже переживати за щось; когось охоплюють важкі почуття, туга, печаль
.Не звикну я ніколи жити в цій оселі... журба мене бере
(І. Нечуй-Левицький)
;На Чіпку налягла ще гірша журба, ще міцніше вповивав його смуток
(Панас Мирний)
;Гей, до недавнього часу не знав Софрон, що стільки жури наляже на його розумну голову
(М. Стельмах)
;(2)
Журба́ їсть (су́шить) / з'ї́ла (зсуши́ла)
кого
– журба зовсім зіпсувала життя кому-небудь
.– Як же не питати, коли журба їсть вас?
(М. Стельмах)
;Король не дбав про те, бо й не помітив нічого, а її сушила журба невимовна
(М. Лукаш, пер. з тв. Д. Боккаччо)
;Ох, не пісні, не уроки – Журба мене з'їла!
(Л. Боровиковський)
;Не в одного тоді на обличчі, що його зсушила журба, скрушила нужда, грав усміх завзятий, блискали очі жваво
(Марко Вовчок)
;Стара то й на страву дивитися не може, нічого не їсть, не п'є, зовсім журба зсушила
(К. Гордієнко)
;Розважа́ти (розганя́ти, рідко розго́нити, розві́ювати) / розва́жити (розігна́ти, розві́яти) нудьгу́ (журбу́, ту́гу, сум, го́ре і т. ін.)
див.
розважа́ти
.○
(3)
У журбі́,
у знач. присл.
– журячись
.Не знатиме, сердешна, щастя і покою у замужестві, не буде іміти
[мати]
радості у діточках; у горі, у сльозах, у журбі погасне, як свічечка!..(Г. Квітка-Основ'яненко)
;– Під балкон своєї донни Кожен вечір я приходжу, І в журбі тяжкій, в зітханнях Цілу нічку я проводжу
(Леся Українка)
;У журбі отакій і подружився Давид з одним австріяком, на ймення Стах
(А. Головко)
.◇
Наво́дити (наганя́ти, навіва́ти, наві́ювати і т. ін.) / навести́ (нагна́ти, наві́яти і т. ін.) сму́ток (журбу́, журу́, сум, ту́гу і т. ін.)
див.
наво́дити
.