СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-13(А-ПОКІ́РНО)
?
ЖУВА́ТИ
, жую́, жує́ш, недок.
1
.
що.
Подрібнювати, розминати їжу в роті зубами
.
Саїд узяв скибку чорного, як земля, хліба, вкусив один невеличкий кусінь
[кусень],
жував, жував і не міг проковтнути
(І. Нечуй-Левицький)
;
Дробот їв, смакуючи, хлiб з медом. Вiн старанно жував мiцними щелепами i злизував краєчки, з яких поволi сповзали долу великi медовi краплi
(Б. Антоненко-Давидович)
;
Біля жолобів стояли червоної масті корови, порозвішували вуха і зосереджено жували січений буряк
(С. Чорнобривець)
;
// 
Стискати що-небудь у зубах, натискати на щось зубами
.
Гармоніст жує папіроску І підморгує хитро мені
(А. Малишко)
;
Юрко від нетерпіння гриз і жував цигарку
(В. Козаченко)
;
* Образно.
Дніпр жував лугів зелену лапу, Лащивсь до Чернечої гори
(І. Нехода)
.
2
.
що і без прям. дод., розм.
Те саме, що ї́сти 1
.
Дика коза унадилась до одного чоловіка в город капусту жувать
(з казки)
;
Йому хотілося їсти, а Адольф ні разу його не почастував, хоч сам жував безперервно цілісінький день
(Ю. Яновський)
;
Панна вранці нічого жувати не любить
(Ю. Винничук)
.
3
.
що, перен., розм.
Аналізувати, розбирати щось настирливо, довго, нудно
.
Цілий тиждень він лежав один на тюремній койці в маленькій камері, дивився на шматок ясного світу крізь товсті ґрати і жував думами пережите
(П. Козланюк)
.
4
.
що, перен.
Говорити повільно, нерозбірливо і нецікаво
.
Щось вадило педагогам .. почати жувати розм'яклi слова, мляво тягнути на налигачi нецiкавi й досить-таки феєричнi розмови про стан освiтньої справи на учительських курсах
(Б. Антоненко-Давидович)
.
(1)
 
Жува́ти (пережо́вувати) жу́йку,
зневажл.
:
а)
 
нудно і набридливо повторювати те саме
.
Я не випадково зупинився на громадській діяльності молодого композитора, бо й досі міщанин жує жуйку про його якусь “богемність”
(з газ.)
;
Дуже багато у нас слів, та мало діла, досить пережовувати жуйку, треба серйозно братися за роботу
(з газ.)
;
б)
 
невиразно, нерозбірливо говорити або вести пусту, нецікаву розмову
.
– Та помовч уже, Трохиме, – не втерпіла бабуся. – Таких мимрачів гидко й слухати: не говорить, а жуйку жує
(М. Стельмах)
;
(2)
 
[Як (мов, ні́би і т. ін.)] кло́ччя жува́ти
:
а)
 
(зі сл.
говорити
)
невиразно, нерозбірливо
.
Говорить мов клоччя жує
(прислів'я)
;
– Що він говорить мов клоччя жує? – тіпнуло Мартохою
(Є. Гуцало)
;
б)
 
нудно і настирливо повторювати те саме
.
– Ти знов-таки своєї? От ліпше заберуся до роботи, як маю тут жувати клоччя!
(Леся Українка)
.