ЖОВТЯ́К
, а́, ч.
1
. Переспілий огірок, що має жовту шкірку
. – Огірок дай, та не жовтяк, а тверденький, і хліба кусень вріж
(А. Шиян)
;Коли прийшов час закладати соління, на огудинні самі жовтяки позалишалися
(М. Руденко)
; * У порівн.
Краска де й ділася – жовта, жовта стала Уляна, як жовтяк
(Панас Мирний)
.2
. перен., розм.
Про худу, виснажену хвору людину, яка має бліде з жовтизною обличчя
. Напевне характер
[у редактора]
ведмежий, – зробив собі висновок Гурін. До того ж він, мабуть, хворий. Жовтяк...(С. Журахович)
;“Цей жовтяк, – подумав
[хан]
про бейлербея, бо той мав жовте, як шкуринка на помаранчі, обличчя, – скаже в Едірне, буцім я погано сповняв вищі повеління”(Ю. Мушкетик)
.