ЖЕ́ВЖИК
, а, ч., розм.
1
. Вертлява, рухлива людина легковажної вдачі, що любить похизуватися; фат, ферт, фертик
. Спритно в натовпі нишпорили всілякі жевжики, хихикали веселі молодиці та пустомелі
(І. Пільгук)
;Біля кількох лавок цілими гуртками щебетали дівчата, оточені якимись жевжиками в маленьких сплющених кепочках
(О. Гончар)
;Він .. справляв враження такого випещеного, добре пахнучого, я хотів сказати, жевжика, і зупинився. Ні, Олег не був жевжиком
(Ю. Покальчук)
;//
Молода, недосвідчена людина
.То поранення, то гострий язик, то якась випадковість відсовували його у тінь, а тим часом двадцятип'ятилітні жевжики вибивалися у міністри чи посли
(М. Стельмах)
;– Пам'ятаю, ще підлітком був, коли церкву в селі почали будувати. Ну, будують собі, а ми, такі жевжики, поблизу стовбичимо
(Ю. Збанацький)
.2
. рідко.
Те саме, що горобе́ць.
Ох! поти жевжики вчащали, Поки всі ягоди на Вишні обдзюбали – Тепер до бідної ніколи не летять
(Є. Гребінка)
; * У порівн.
В Дантеса були крильця – сріблясті еполетики. Він пурхав, ти звивалася – як жевжик і змія
(Л. Костенко)
.