ДУ́МНИЙ
, а, е.
1
. розм.
Заглиблений у думки; задумливий, замислений
. А Настя мені якось і каже: – Так от чого матуся така думна ходила!..
(Марко Вовчок)
;Чорнобривцями заквітчаний
[на фото],
у рушник прибраний, а сам думний та сумний...(С. Васильченко)
;//
Який виражає заглибленість у думки
.“Гай! гай!.. – Старий промовив. – Недоуми! Занапастили Божий рай!.. Гетьманщина!!..” І думнеє Чоло похмаріло...
(Т. Шевченко)
;Хлопець мовчить. Лице його стає таке думне, горде, хороше
(С. Васильченко)
.2
. рідко.
Те саме, що гордови́тий.
– Чого ж ти така думна? Чого погорджаєш поповичами?
(А. Свидницький)
;Думний своїм першим воєнним подвигом і високим званням, молодий гетьман уже встиг зважити собі ціну, він тримався перед Соліковським незалежно
(Р. Іваничук)
.3
. Прикм. до ду́ма 3
. Бояри, стольники, думні дяки та всякі інші царедворці – не раз і не два зазирали з-за важких дверей, але цар їм дражливо кивав, щоб не вступали
(О. Ільченко)
.