ДУКА́Ч
, а́, ч.
1
. іст.
Те саме, що дука́т.
[
Парубок
:]
Коли буду живий, вернусь, добуду слави і всякого добра, золота, дукачів(С. Васильченко)
;Намисто червоніло на довгій шиї, на душі блищав великий срібний дукач, а по боках його – два менших
(Панас Мирний)
; * У порівн.
Сухе листя золотими дукачами сипалось у закаламучені хвилі Білої Тиси
(С. Скляренко)
.2
. заст.
Те саме, що ду́ка.
Ой іде багач, ой іде дукач, Насміхається: – Ой за що, за що бідна голота Напивається?
(з народної пісні)
;Тепер живе
[в палаці]
новий хазяїн Пісок – перший дукач на все Гетьманське, перша голова в повіті(Панас Мирний)
;Бідні люди любили Івана. А дукачам його язик і характер кісткою в горлі стояли
(І. Муратов)
.