ДУДНІ́ТИ
, ню́, ни́ш, недок.
1
. Видавати рівні, протяжні звуки, схожі на гул
. Навкруги лунали музики, дудніли бубни і полошили нічну тишу п'яні пісні
(М. Коцюбинський)
;Літак все дуднів і дуднів позаду нас
(Ю. Смолич)
;Шалений вітер бив у брами, дуднів тяжко й сумно, і плакало дерево, мідь, залізо, стогнали засуви й запори
(П. Загребельний)
; * Образно.
В такі вечори гуртожиток завжди хвилювався і дуднів, мов вулик
(О. Гуреїв)
.2
. Утворювати, видавати які-небудь звуки; створювати відгомін якихось звуків
. Десь у віддалі дудніли мірні важкі кроки кінного патруля
(І. Франко)
;Лідчині кроки дуднять в коридорі, а потім зовсім стихають
(Ірина Вільде)
;//
безос.
За кожним вибухом дудніло в штольні
(І. Франко)
;Вони вслухались в звуки таємничі: Гуло, мов грім невидної грози, Дудніло, мов повзли тяжкі вози
(М. Бажан)
.