СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-12 (А-ПІДКУ́РЮВАЧ)
?
ДУБО́ВИЙ
, а, е.
1
.
Прикм. до дуб 1
.
По глибоких долинах подекуди зеленіють дубові та грабові старі ліси
(І. Нечуй-Левицький)
;
Дівчині на голову падало дубове листя
(В. Кучер)
;
Напій був настояний на безлічі інгредієнтів, серед яких – дубова кора, калган, горіх
(Д. Білий)
;
// 
Зробл. з дуба (у 1 знач.)
.
Він сперся головою На дубовий стіл твердий
(І. Франко)
;
Дубовий сволок прогнувся, потемнів від часу
(О. Гончар)
;
На ґанку Борислав зупинився, відчинив дубові двері й ступив у сіни
(І. Білик)
.
2
.
перен.
Сильний, міцний, дужий
.
– Глущук! До слідчого, – почувся дубовий голос вартового, схожого на крука
(С. Чорнобривець)
;
Один не має землі, не має худоби, але має руки дубові. А то хіба не ґаздівство?
(І. Чендей)
.
3
.
перен., розм.
Грубий, нескладний, незграбний
.
І під допитливим, гострим студентським поглядом рукопис ожив, заговорив зі своїм читачем дубовою .. мовою
(О. Донченко)
;
Дрижать їх
[сестер]
руки незугарні, Чорні, закоцюрблені, дубові. Кури, гуси – все життя у пір'ї. Є город маленький коло хати
(І. Драч)
.