СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-11 (А-ОЯ́СНЮВАТИ)
?
ДУБІ́ТИ
, і́ю, і́єш, недок.
Втрачати чутливість, гнучкість, рухливість від холоду (про людину, тварину та частини їх тіла)
.
Сніг забивав ніздрі, рот, засипав шию; дубіли руки – грів
[Дмитро]
їх під пахвами і знову плазував
(М. Стельмах)
;
Дубіючи в крижаній воді, забиває
[Оленчук]
обухом кілля
(О. Гончар)
;
Повітря холонуло.., часом колючий вітрець зимно дихав у лице, аж шкіра дубіла
(В. Дрозд)
;
Богдан відчував, як м'язи дубіють, але .. таки виліз на крижину й заходився ламати її вагою власного тіла
(І. Білик)
;
// 
Ставати твердим, густим, жорстким
.
Вночі земля дубіла від морозу, поймалась тонким, блискучим, мов скло, льодком
(В. Козаченко)
;
На холод, на мороз, від якого обмерзає, дубіє одяг, уже ніхто не зважа
(О. Гончар)
;
// 
перен.
Втрачати здатність рухатися, застигати в якому-небудь положенні від страху, захоплення, здивування, напруги і т. ін
.
Юра повертається, щоб мерщій бігти назад. І ноги дубіють від жаху
(Ю. Смолич)
;
Вона була така гарна і така смілива, що в її присутності в Йоньки дубів язик і не міг вимовити й слова
(Григорій Тютюнник)
.