ДУБА́СИТИ

, а́шу, а́сиш, недок., фам.

кого і без прям. дод.

Сильно бити кого-небудь

Я звалив його і почав дубасити, по чому влучав, кулаками

(Б. Грінченко)

;

Колись у тюрмах за тютюновий дух до смерті дубасили

(М. Стельмах)

;

[

Маляр

Пам'ятаєте, колись у дитинстві мене хлопчаки дубасили, а ви обороняли?

(О. Коломієць)

по чому, у що.

Сильно стукати, ударяти

Кремезні пахолки згребли в'язня, звалили на сніг. Один усівся на спину, а другий стягнув чоботи і почав замашним кийком дубасити по підошвах

(В. Малик)

;

Дубасити в двері