ДРІМО́ТА
, и, ж.
1
. Напівсонний стан; неміцний сон
. Бухнули клуби густого, гарячого диму до сов'ячого замку, побудилися Сови з солодкої дрімоти
(І. Франко)
;Ганна мріє, дрімає і крізь мрію й дрімоту прислухається до того, що говорить Мотя
(В. Козаченко)
.2
. перен.
Стан спокою, нерухомості
. Ці слова він і сам промовив так тихо, неначе боявся сполохати ту тишу, ту дрімоту засипаючого садка
(І. Нечуй-Левицький)
;Проспівав півень, і знову весь хутір поринув у дрімоту
(В. Кучер)
.◇
Відганя́ти (проганя́ти, розганя́ти і т. ін.) / відігна́ти (прогна́ти, розігна́ти і т. ін.) сон (дрімо́ту)
див.
відганя́ти
;(1)
Дрімо́та бере́ (змо́рює, хи́лить)
кого
– хто-небудь починає дрімати
.Вони тихо лежали й не ворушилися – декого, певне, брала дрімота
(Л. Смілянський)
;Галя ледве переставляла ниючі ноги, дрімота хилила її
(Ю. Збанацький)
;Він чув, як його зморює солодка дрімота, хотілося спати і снити про нетрі пралісу
(Ю. Винничук)
.