СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-15 (А-П'ЯТЬ)
?
ДРА́ТИ
ДЕ́РТИ
, ДРА́ТИ, деру́, дере́ш; мин. ч. дер, де́рла, ло і драв, дра́ла, ло; наказ. сп. дери́; недок.
1
.
кого, що.
Рвати, розривати на шматки кого-, що-небудь; роздирати
.
Корова реве, ведмідь реве, а хто кого дере – і чорт не розбере!
(прислів'я)
;
А мовчки долі, всемогучий, Дере порфіру на онучі
(Т. Шевченко)
;
Тьоті з мамою дерли шмаття на стьожечки, потім із стьожечок смикали нитки
(Ю. Смолич)
;
// 
Зношувати до дірок (одяг, взуття)
.
Діти дерли одяг дуже швидко
(із журн.)
.
2
.
що.
Відриваючи що-небудь, відокремлювати
.
З овечок перше вовну драли, А далі м'яса забажали
(Л. Глібов)
;
Хома Патика Пішов зимою драти лика
(Л. Боровиковський)
.
3
.
що і без дод., перен., розм.
Брати надто дорого за що-небудь
.
[
Петро
:]
Ну, .. Оверковичу, і дереш же ти за горілку здорово!..
(М. Кропивницький)
;
Кажуть, нічого в ній
[виставі]
надзвичайного нема, а ціни за неї деруть непогані
(Леся Українка)
;
[
Петрусь
:]
Прощавайте, Сидоре Кириловичу! Та глядіть, ви не дуже деріть з батька за сватівство
[сватання],
бо ви теж із тих, що держи кишеню далі
(Є. Кротевич)
;
// 
Брати великі побори, хабарі, податки або вимагати їх
.
Загнибіда казав, що не любий він
[протопіп]
усім парафіянам, з живого й вмирущого дере
(Панас Мирний)
;
Всі з тебе, русине, драли проценти: Польськії шляхтичі й швабські агенти
(І. Франко)
.
4
.
що, розм.
Розривати поверхню, покриття чого-небудь; дряпати
.
Почав
[вовк]
землю під собою дерти
(С. Руданський)
;
Відомо, що суха ложка рот дере
(С. Чорнобривець)
.
5
.
що і без дод., перен.
Викликати неприємне почуття, біль; подразнювати
.
– Жаль мене бере, а коло серця так і шкребе, так і дряпає, не сказати б, кігтями дере або гадюка ссе
(І. Нечуй-Левицький)
;
Мене он дощ мочить, і чаю вже не стало, .. і кашель дере
(Леся Українка)
.
6
.
кого, розм.
Карати биттям; сікти
.
Деруть Рябка, мов пір'я, На галас збіглась двірня
(П. Гулак-Артемовський)
;
Трудився щиро фараон, і дер, І мучив люд, що аж земля стогнала
(І. Франко)
.
7
.
перен., розм.
Поквапно втікати; мчати
.
Сніг він отрусить, та й знову дере вперед; дурноверхе завзяття його підганяє
(Панас Мирний)
;
Львові причулося, що то новий цар уже близько, як не злякається, та в ноги! .. Дер, дер, далі втомився, став та й озирнувся
(І. Франко)
.
8
.
перен., розм.
Не в лад або грубим, різким голосом співати, кричати; не в лад грати
.
Урочисто дерли
[музиканти]
смичками по скрипках; контрабас прихкав, неначе хто гупав довбнею в дошку
(І. Нечуй-Левицький)
.
(1)
 
Де́рти (дра́ти) горобці́в (ла́стівок, соро́к і т. ін.) <Де́рти (дра́ти) гні́зда (я́йця)>
руйнувати гнізда птахів, забираючи звідти їхні яйця або пташенят
.
По болоту хожу
[ходжу],
чайок деру
(Номис)
;
Вже я й по покрівлі лазив: і по коморі, і по клуні, і по стайні; вже й заглядав в голубині гнізда, дер горобині гнізда
(І. Нечуй-Левицький)
;
Ми з Карпом товаришували, – звісно, зросли укупі, разом і горобців дерли
(М. Коцюбинський)
;
Кажуть же люди, що з'являється воно
[ластовиння]
в тих, хто дере ластівчині й сорочачі яйця
(О. Донченко)
;
Краще б ото змайстрував що або книжку розумну яку прочитав, ніж собак ганяти та горобців драти!
(Б. Антоненко-Давидович)
;
(2)
 
Де́рти (дра́ти) крупу́ (про́со, зе́рно́ і т. ін.)
подрібнювати зерно на крупу або очищати його від лузги
.
Чоловікам за неводом Раненько вставати, Старим бабам крупи дерти Та ще й плаття прати
(з народної пісні)
;
На водяних млинах не тільки мололи зерно і дерли просо, але й валяли сукно і повсть
(з наук. літ.)
;
(3)
 
Де́рти (надира́ти) го́рло (горля́нку),
перев. зневажл.
:
а)
 
з великим напруженням кричати, галасувати, співати
.
[
Шкорупський
:]
Так музика ревла і півчі горло дерли за обідом, що й досі в вухах лунає
(М. Кропивницький)
;
[
Никодим
:]
Люде
[люди]
діло роблять, а ви, як півень той, раз у раз горлянку дерете!
(І. Карпенко-Карий)
;
Хоч Ворона, стоячи при вході до Гадючиної нори, надирала собі горло, лаючи та проклинаючи погану розбійницю, Гадюка в норі хрупала її дитинятко
(І. Франко)
;
– Чого дерете горлянку?! Жінки, ошелешені несподіваною вихваткою Оксена, відхлинули назад
(Григорій Тютюнник)
;
б)
 
(кому і без дод.)
бути неприємним кому-небудь, прикро вражати когось
.
Проханий кусок горло дере
(Номис)
;
(4)
 
Де́рти пі́р'я
заготовляти пух, віддираючи його від твердої основи пір'я
.
Догадавсь
[Ясь],
що сполохав .. сім'ю, котра вкупі з наймичками і малими дітьми дерла пір'я, як буває зимньою добою
(І. Нечуй-Левицький)
;
Проїхати се – воно веселіш, ніж пір'я на печі дерти!
(Остап Вишня)
.
[Аж (ма́ло не)] рва́ти (де́рти, ску́бти) на собі́ (на голові́) воло́сся (чуб, чу́ба)
(5)
 
[Аж] (як мов, ні́би і т. ін.) по душі́ де́рти
:
а)
 
неприємно вражати, викликаючи дражливі почуття
.
Добре тому дати, хто не хоче брати; а той, хто бере, як по душі дере
(прислів'я)
;
б)
 
погано діяти на слух різким або неприємним звучанням (про музичні інструменти)
.
Хто з нею
[скрипкою]
добре знається, До того обзивається, А хто не в лад її бере, Аж по душі вона дере
(Л. Глібов)
;
Гну́ти (де́рти, задира́ти) / загну́ти (заде́рти) ки́рпу (но́са, ніс)
Дава́ти (задава́ти, дави́ти, зневажл. де́рти) / да́ти (зада́ти) хропака́
(6)
 
Де́рти (дра́ти) за чу́ба
битися, тягнути, смикаючи за чуба
.
Мовчки, похмуро їв він хліб з часником та часом сердито покрикував на дітей, як вони дуже міцно почнуть дерти один другого за чуби та нароблять галасу
(М. Коцюбинський)
;
Дере коза лозу, а вовк козу, а вовка мужик, а мужика пан, а пана юриста, а юриста дідьків триста, а нашого брата дере жінка кирпата, жіночка люба та дере за чуба... го-го-го!..
(Б. Лепкий)
;
(7)
 
Де́рти (дра́ти) / наде́рти (надра́ти) ли́ка (ли́ко)
з кого і без дод.
бити, карати кого-небудь, розправлятися з кимсь
.
[
Рогач
:]
Може, є цікавий повчитись, як лика деруть, з'явись!
[
Козаки
:]
Виходь, виходь котрий, пора!..
(М. Кропивницький)
;
– Карпо .. отаборився з ручним кулеметом, так що дивіться, щоб із ваших хлопців лика не надер
(Григорій Тютюнник)
;
– Був би ти, діду, молодшим – я надрав би з тебе лика! – костеніє злоба на синьому виду
[Октава]
(М. Стельмах)
;
(8)
 
Де́рти косяка́
на кого
неприязно, сердито поглядати на кого-небудь
.
Отець Василь сердиться та косяка на нього дере, а Майстро наче й не бачить
(Г. Хоткевич)
;
(9)
 
Де́рти мовчака́,
зневажл., рідко
не протестувати проти чого-небудь, не заперечувати чогось; мовчати
.
[
Передерій
:]
Як не крути, як не верти, а хвіст підгорни під себе та й дери мовчака
(Панас Мирний)
;
(10)
 
Де́рти но́са (го́лову) [вго́ру]
перед ким, рідше проти кого і без дод.
поводити себе пихато, гоноровито; чванитися, зазнаватися
.
Дере голову, як попова кобила
(прислів'я)
;
Максим Іванович геть високо дере голову проти “нетесаного мужиччя”
(Панас Мирний)
;
Подивився
[Чуйкевич]
згірдливо на них, бренькнув шаблею і вийшов. – О, тому, мабуть, уже добре замакітрено! – Краще й не треба. – А жаль. Гарний козак і носа вгору не дере. Товариш, якого пошукати
(Б. Лепкий)
;
З парубком поважно здоровались статечні дядьки.., наказували шанувати батька-матір і не дерти носа перед людьми
(М. Стельмах)
;
(11)
 
Де́рти [оста́нню] шку́ру (шкі́ру, три шку́ри, сім шкур)
з кого
:
а)
 
бити, карати кого-небудь
.
Кого слова не беруть, з того шкуру деруть
(прислів'я)
;
– А якби й загубив
[ножа],
то що? – лукаво задирався хлопець. – Я би з тебе тоді шкуру .. дер би!.. От що
(О. Гончар)
;
Біля палацу на панській стайні Хомині шкуродери з діда Опанаса шкіру деруть
(В. Дрозд)
;
б)
 
оббирати, жорстоко експлуатувати кого-небудь
.
– Я тут знаю одного панка, – сказав Микита. – Він дере з людей шкіру так, як липову кору
(з казки)
;
– Отсе так! – загула громада: – Коли чоловікові біда, так з нього останню шкуру дери!
(Г. Квітка-Основ'яненко)
;
– А млин паровий наш же, незаможницький, компанією в оренду собі взяв
[Матюха]..,
а тепер і дере з бідного по три шкури за помол
(А. Головко)
;
Ксьондзи і монахи закликали уярмлений народ до смирення.., а колонізатори дерли з нього сім шкур
(П. Козланюк)
;
– Чого ж він, Дарино, шкуру дере з людей? Де це видано, за карбованець брати карбованець проценту?
(М. Стельмах)
;
(12)
 
Де́рти о́чі
:
а)
 
(на кого – що)
заздрісно або з великим зацікавленням чи подивом дивитися на кого-, що-небудь
.
[
Тарас
:]
– Чи, може, й ви мене не розумієте, як ті у трамваї... Тільки й слави, що на вокзалі “Харків” написано, а спитаєшся по-нашому, всяке на тебе очі дере...
(М. Куліш)
;
– Та годі вам .. на чужих зозуль очі дерти
(Панас Мирний)
;
б)
 
(кому)
неприємно вражати, дратувати кого-небудь своїм виглядом
.
Максим знав, за кого віддав дочку. Не дуже дерла йому очі вбога Чіпчина хата
(Панас Мирний)
;
в)
 
(кому і без дод.)
докоряти кому-небудь чимсь
.
Дари, та очі не дери
(прислів'я)
;
(13)
 
Де́рти паси́ (ре́мені)
з кого
мучити, катувати кого-небудь
.
Верещала
[баба],
як би з неї хто паси дер
(В. Стефаник)
;
– Якщо ваше високородіє скажуть: “Швейку, ні в чому не признавайтесь”, я буду викручуватись, коли б з мене і паси дерли
(С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека)
;
(14)
 
Де́рти ро́та (пе́льку),
зневажл.
:
а)
 
голосно, надривно кричати, горланити
.
– Справді, хто б то був, чий то міг бути голос? – Чого це ти згадала? – запитав Данько. – Просто хтось із хутірських рота дер
(О. Гончар)
;
б)
 
(на кого)
кричати на кого-небудь, лаяти когось, виражаючи незадоволення
.
Шеляга за душею немає, а на старшину рота дере
(В. Чемерис)
;
в)
 
голосно, з великим напруженням співати
.
– Бог свято дав, .. а вони ходять, роти деруть та добрим людям не дають спокою
(Панас Мирний)
;
– Гниють вони
[невільники]
заживо від ран та голоду, а ви тут пиячите та пельки дерете
(З. Тулуб)
;
(15)
 
Дра́ти (спуска́ти) ремі́нь (реміня́ччя, ремі́ння)
з кого – чого і без дод.
:
а)
 
жорстоко бити, сікти кого-небудь
.
Котигорошко розказав товаришам, що йому було, а ті вже й про своє призналися, як їх дідок за чуба чіпляв та реміння з спини драв
(з казки)
;
За невміння деруть реміння
(Номис)
;
б)
 
визискувати кого-небудь, знущатися з когось
.
Не чваньтесь, з нас деруть ремінь
(Т. Шевченко)
;
– А сам ти реміняччя не дереш із кріпаків та хлопів?
(О. Ільченко)
;
Рі́зати (рідше рва́ти, де́рти) / однокр. різону́ти (різну́ти) ву́хо (ву́ха, слух)
Як (мов, ні́би і т. ін.) чорт ли́ко (ли́ка) дере́ (видира́є) [живце́м] <Як (мов, ні́би і т. ін.) чорти́ ли́ко деру́ть (видира́ють) [живце́м]>