ДОТЛІ́ТИ
див.
дотліва́ти
.ДОТЛІВА́ТИ
, а́ю, а́єш, недок., ДОТЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.
1
. Закінчувати тліти
. В каміні дотлівали поліна
(І. Нечуй-Левицький)
;Вогонь догорів. Дотліває зола
(М. Луків)
;Цвинтар притих, вогнища дотліли, дочаділи, і їхній дим непомітно розтанув у сажі ночі
(М. Малиновська)
;Дотліває життя, як сумний каганець; Жити ж хочеться, хочеться!
(П. Грабовський)
;Щастя вибрав із торби у долі До найменшої крихти на дні... І уже дотліваю поволі Без усяких рожевих надій
(із журн.)
;Місяць, звернувши на захід, дотліває червоною купою за містечком
(О. Гончар)
.2
. Закінчувати розкладатися; догнивати
. Тута ж
[у рову]
іноді і дохла собака або кішка дотлівали(Панас Мирний)
;Хто скаже нині, скільки німих кістяків дотліває там, на холернім кладовищі
(І. Нижник)
.