ДОТЕ́ПНИЙ
, а, е.
1
. Який відзначається дотепністю
. Богдан був дотепний, жартівливий, говорив багато, тільки Насті боляче було слухати його мову
(Леся Українка)
;Лука Митрофанович був веселою, жвавою і дотепною людиною
(В. Козаченко)
;//
Сповнений дотепами, дотепністю
.Товариші його
[Л. Мартовича]
шанували, а любили за його веселу вдачу й ще за ті дотепні оповідання, які він видумував(В. Стефаник)
;Товариші для сміху написали дотепного листа і дуже шкодували, що не можуть бачити мого здивованого обличчя
(О. Копиленко)
.2
. Оригінальний щодо свого розв'язання, зроблений майстерно, з витонченістю
. Він перший обвішав Асканію своїми дотепними шпаківнями
(О. Гончар)
;В Першотравневому саду вони зацікавились дотепним фонтанчиком, що сам обертався й розкидав навколо себе вісімками струмені
(Л. Смілянський)
.3
. до чого, на що, рідко.
Здібний, здатний
. Батько й мати журяться: – Що нам з тобою, сину, робить, що ти ні до чого не дотепний?
(з казки)
;От заходився раз Кирило мій Плести у хаті ясла. На що, на що – на це дотепний був
(Л. Глібов)
.