ДО́ТЕП
, у, ч.
1
. Кмітливий влучний вислів із сатиричним або жартівливим відтінком
. Я знов розвішував вуха, слухаючи їх оповідань, жартів, вигадок та дотепів
(І. Франко)
;Семен Семенович пускає якийсь дотеп, приємний Шапочці, і вона витягає трубочкою губи й замішано крутить головою
(В. Винниченко)
;Моторист без слів, самою усмішкою відповів на Порфирів дотеп
(О. Гончар)
;У поводженні бійців, у розмовах, у вибухах дружнього реготу на солоні солдатські дотепи відчувається загальна збудженість
(Є. Доломан)
;Від Обухова до Ічні – жарти, дотепи зустрічні
(Д. Білоус)
.2
. розм.
Здатність оформляти думку у вигляді влучних, гострих або смішних висловів
. [
Анна
:]
Справді, він не без дотепу, твій дон Жуан!..(Леся Українка)
;Якими талантами, якою глибиною мислі, яким дотепом, яким генієм у винахідництві, якою красою мови й пісні блиснув би він перед світом!
(Ірина Вільде)
.