ДОСТО́ЯТИ
див.
досто́ювати
.ДОСТО́ЮВАТИ
, юю, юєш, недок., ДОСТО́ЯТИ, о́ю, о́їш, док., що і без дод.
1
. Стояти до закінчення чого-небудь, до певного строку
. Скільки ж не косили ті, що вижили, – не могли впоратися навіть з малою частиною. Зерно обсипалося. Потім аж до Різдва достоював, гинучи, той врожай
(В. Барка)
;У нас підйом був о 9-й годині, так що побудив він нас, щоб розважитись, бо йому сумно було достоювати зміну
(В. Рубан)
;– Недовго достояти; побачу, що вони тут робитимуть
(Г. Квітка-Основ'яненко)
;Сяк-так службу Божу достояла і до родичів своїх далеких не зайшла, а подалась назад
(І. Цюпа)
; * Образно.
Була зоряна ніч, і місяць достоював на варті одиноко
(Н. Рибак)
.2
. розм.
Робитися зрілим, стиглим
. Ще груші не достояли, а Лаврінові діти кинулись на їх, як бджоли на мед
(І. Нечуй-Левицький)
.