ДОСТО́ТУ
, присл.
1
. Точно
. – Ох, ох, ох! – застогнала Мотря достоту таким жалібним голосом, як стогнала Кайдашиха
(І. Нечуй-Левицький)
;Ця борода робила його .. поруч з маленькою Галею достоту схожим на билинного богатиря
(Ю. Смолич)
;Весела, вродлива, тямуща була молодиця! Достоту, як дівка: іде, то наче на пружинах; гляне, то стане тобі жарко
(О. Гончар)
;Воєвода поліг смертю хоробрих, .. ще й не доторкнувшись до своєї юної жони, і тепер Тамара, маючи двадцять літ, не відала достоту, хто ж вона: молода вдовиця чи перезріла дівчина
(П. Загребельний)
.2
. Справді, істинно
. Коли Ніна Юрченко приступила до роботи в школі, їй видалися ті дні достоту справжнім святом
(О. Гуреїв)
;По трьох днях полону .. виглядав
[Мельхіседек]
як звично, як і личить людині, гідній знати волю Божу, достоту складній, щоб молитися і за ворогів своїх(Г. Колісник)
.