ДОСТО́ЙНО
, присл.
1
. Як годиться, як слід; належно
. Стоїть друге питання на черзі: як достойно оддячити тобі за науку, благий учителю і наставниче
(С. Васильченко)
;Висока оцінка бойових дій з'єднання давала право кожному його воїну вважати, що і його
ратний труд теж достойно оцінений
(Є. Доломан)
;– А нині, щоб достойно відсвяткувати невмирущість володаря, відкрийте царські льохи!
(О. Бердник)
.2
. З достоїнством (у 2 знач.)
. Цілковито перебравши в свої руки ініціативу, Іван заговорив достойно та урочисто
(Ю. Смолич)
;Шевченко з убивчим сарказмом висміював тих, хто звисока називав його “мужицьким поетом”, і носив цей титул гордо і достойно
(М. Рильський)
;Король незворушний, він тримається вищою мірою достойно
(Любко Дереш)
.