СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-14(А-ПРЕФЕРЕ́НЦІЯ)
?
ДОСКО́ЧИТИ
, чу, чиш, док.
1
.
Те саме, що доскака́ти.
Ринула добірна запорозька кіннота. З гуком, свистом, одним махом доскочила до польських хоругов
(Я. Качура)
;
Северин Наливайко на своєму вороному коні квапився доскочити до високої могили в степу
(Іван Ле)
.
2
.
розм.
Добігти, добратися куди-небудь за короткий відрізок часу
.
Доскочивши через городи в луку, а звідти в ліс, Уляна перевела подих
(Іван Ле)
;
– Я зараз повернуся, тільки до крамниці доскочу
(В. Собко)
.
3
.
що, рідко.
Добути що-небудь
.
Снігир
[Снігур]
Зозулю перебив, – Коли б я мав ваш стан і сили, Оцю я погань би не їв, Щоб сей да той мене, коли б я не доскочив Собі щодня шматок м'ясця
(Є. Гребінка)
.
4
.
перен., чого.
Досягнути, домогтися чого-небудь
.
Через місяців три написав
[Шавкун]
сестрі вже з Києва, що він таки свого доскочив, – зробився студентом
(Панас Мирний)
;
В роботі й доскочив
[Шульга]
великої шани
(О. Копиленко)
;
Коронний хорунжий, бажаючи доскочити гетьманської булави, не скупився на бенкети
(П. Панч)
;
Одійде в морок підле і лукаве, Холуйство у минувшину спливе, І той ніколи не доскочить слави, Хто задля неї на землі живе
(В. Симоненко)
.
Докона́ти (рідко доско́чити) свого́
(1)
 
Доско́чити ли́ха (біди́)
потрапити в скрутне становище, зазнати важких випробувань
.
Спати в такій дорозі – не слід, щоб не доскочити лиха
(П. Колесник)
;
Олена поглянула у віконце й заговорила, наче сама з собою: – Коли б з тим лісом не доскочив
[Левко]
лиха собі
(М. Стельмах)
;
У цiлiй конторi, почавши вiд мене i до найскромнiшого служника, немає такого, хто не радiв би в душi, якби хазяїн доскочив бiди
(із журн.)
.