ПРЕЧУ́ДНО

, розм.

Присл. до пречу́дний.

О. Кобилянська в листі О. Маковею сповіщає, що Леся Українка пише їй часто: “А пише пречудно, оживляє мене своїми листами, як свіжою водою”

(з наук. літ.)

;

Леонінський вірш зустрічаємо в анонімній любовній поезії XVIII ст.: “Зриш пречудно оченьками, аж серденько мліє, Душа горить, серце болить, красная леліє”

(з навч. літ.)

;

у знач. пред.

В небі так спокійно, так пречудно; Спить земля в півсвітлі голубім...

(І. Франко)