ПРЕЧО́РНО

, також у сполуч. зі сл. [S]чорно[/S], розм.

Присл. до пречо́рний.

Сняться йому дороги (а він їх стоптав до крайсвіту).., сниться поле (а він їх зорав чорно-пречорно)

(В. Близнець)

;

у знач. пред.

Ворони влітають на дах – і перед очима стає чорно, чорно-чорно, чорно-чорно-пречорно від чорного вороння

(Любко Дереш)

;

На душі в мірошника було пречорно з того часу, як викрав злий чарівник його дружину й дітей. Та не знав чоловік, у яких землях шукати свою родину

(з казки)