ДНЮВА́ТИ
, дню́ю, дню́єш, недок.
Проводити день
. Ох, ви, любії привиддя! Вас зоря прогнала рання. Ви скажіть, куди ви скрились? Де ви днюєте, скажіть?
(Леся Українка)
;– Діду, а ночувати? – В тебе і днювати страшно, – обізвався з темряви непримиренний голос
(М. Стельмах)
;Йшов я з двома товаришами в розвідку. Днювати довелося якраз біля нашого села
(Ю. Збанацький)
;Ще малу мить яструб прислухався до мишачого писку, – тихо, миші холодні, бо днювали по норах
(Є. Пашковський)
.◇
(1)
[І] днюва́ти й ночува́ти
у кого, де
– постійно, весь час перебувати де-небудь; дуже часто бувати десь, у когось
.Катерина коло неї І днює й ночує
(Т. Шевченко)
;Він тепер на заводі і днює й ночує
(В. Кучер)
;Льоня днював і ночував у невеличкій, заваленій брухтом комірчині на подвір'ї Залізних
(В. Козаченко)
;Село ще спало, як у вікно сільради, де тепер днював і ночував Опришко – його хата розвалилася ще восени, – постукали
(Р. Іваничук)
.