ДМУ́ХАТИ
, аю, аєш, недок.
1
. Випускати з рота сильний струмінь повітря; дути
. – Ось гляньте, який гладкий! – і Рудик дмухав вівчарикові між пір'ячко, щоб показати, який він гладкий
(М. Коцюбинський)
;Ігор натирав ґудзики крейдою, чистив їх суконкою, дмухав на них, навіть слинив
(І. Багмут)
;Музиканти завзято дмухали в свої труби
(О. Гончар)
;//
чим, що.
Струменем повітря з рота направляти щось на кого-, що-небудь
.Бурлака присунувся до Василини ще ближче та все дмухав на неї смердючим тютюном
(І. Нечуй-Левицький)
;– О, вона вже не прийде сюди! – весело відповіла панна, сідаючи біля мене і дмухаючи мені дим із своєї папіроски просто в очі
(І. Франко)
.2
. Нести, гнати, рухати струмені повітря; віяти
. В цей день дмухав з півночі гострий вітер
(М. Хвильовий)
;Вітер грайливо дмухав йому в сіре обличчя теплими хвилями
(П. Панч)
;У відчинену кватирку дмухав пахучий вітрець
(О. Донченко)
.