ДЛУ́БАТИСЯ
, аюся, аєшся, недок., розм.
1
. Перекладати, перебирати що-небудь, колупатися в чомусь із метою відшукати, дістати що-небудь
. Семенець стояв серед шляху один, длубався в своєму гаманці і щось бубонів сам до себе
(С. Васильченко)
;Порося зосереджено рило землю, щось там жувало, а в його кориті длубалася дзьобом нахабна проворна курка
(О. Копиленко)
;Випещеним пальцем він почав длубатись у зубах
(Ю. Бедзик)
; * Образно.
Нехай длубаються ці грубі мужчини в її зворушенім серці. Вона мовчатиме закам'янівши
(Іван Ле)
.2
. Робити що-небудь, затрачаючи багато зусиль, енергії і т. ін
. Треба було самотужки орати, скільки сили ставало, а то й лопатою длубатися в тій безмежній забур'яненій за окупанта землі
(Ю. Яновський)
;Чвакають лопати, летять вгору шмаття землі. Сотні жінок, згорбившись, длубаються в цьому непривітному болоті
(А. Хижняк)
;//
Виконувати яку-небудь роботу, перев. довго, не поспішаючи
.Він собі длубався то в стельмашні, то на господарстві
(В. Кучер)
;Хлопці, вдоволені й радісні, длубались уже біля комбайна
(Микита Чернявський)
;– Мама твоя де? – На городі. Здається, роботу собі знайшла, від полудня длубається
(І. Нижник)
.3
. перен.
Детально, старанно, всебічно знайомитися з чим-небудь, вивчати щось
. Пам'ятав
[Семен]
Софійку.., просту дівчину, що на злість йому длубалася в якихось нудних книжках(Л. Смілянський)
;Вночі ми з Кручиком, доброю душею, длубались у російських перекладах моїх віршів і доходили розпачливого висновку, що поезія все одно кудись вислизає
(Ю. Андрухович)
.