ПА́ДКО
2
, а, ч., діал.:
◇
(1)
Па́дку (па́доньку) [мій]!
– вигук, який виражає здивування, радість, переляк, злість і т. ін.
Падоньку нещасний, куди ту
[тут]
повернутися? В селі сховатись – і гадки нема(І. Франко)
;– Падку мій! Таж то аж наверх лізти, гей! – жахнулось щось у темряві пискливим баб'ячим голосом
(М. Коцюбинський)
;– Боже ти мій, падоньку мій, ось яких-то часів довелося нам дожити!
(Б. Лепкий)
;Мама глип ще раз: ой, падоньку, та це якась бричка зупинилась біля воріт
(Ірина Вільде)
;– Падку мій, а одежа так і лежить неприбрана на скрині!
(М. Стельмах)
;– Ой падку мій, смутку мій! Де ти блукаєш, синку?
(К. Гриб)
.