СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-14(А-ПРЕФЕРЕ́НЦІЯ)
?
ДІЖДА́ТИ
ДОЖИДА́ТИ
, а́ю, а́єш, недок., ДІЖДА́ТИ, діжду́, ді́жде́ш, док.
1
.
кого.
Перебувати десь, щоб побачити кого-небудь, зустрітися з кимсь; ждати, чекати
.
– Я сів і почав дожидати хазяїна
(Леся Українка)
;
Діждали ми батька з дороги
(Марко Вовчок)
;
// 
кого, чого, із спол.
що, щоб
.
Розраховувати на чиєсь повернення, на прихід, появу когось, на настання або здійснення чого-небудь
.
Лежить моя хустиночка, Що я вишивала, Як я свого чумаченька з Криму дожидала
(Я. Щоголів)
;
Лежить
[Лев],
одкинув хвіст і смерті дожидає
(Л. Глібов)
;
Вже знала я, яка дівчина від якого хлопця листа дожидає
(О. Іваненко)
;
– Ні вже: не швидко ти діждеш, щоб я пішов на поле!
(Панас Мирний)
;
– Чого сидиш? Одвик хазяйнувати. Мені б оце невістку молоду. А то все мати, мати, мати, мати! Чи я коли хоч помочі діжду?
(Л. Костенко)
.
2
.
тільки недок., чого, із спол.
що
,
щоб
.
Надіятися на що-небудь, припускати щось; сподіватися чогось
.
Дожидай долі, не матимеш і льолі
(прислів'я)
;
Чи я ж гадала, чи я дожидала, щоб моя рідна дитина так моє серце вразила?!
(Панас Мирний)
;
Молода дружина Максимова все ж дожидала, що чоловік оговтається
(І. Волошин)
.
3
.
кого.
Бути призначеним, приготовленим для кого-небудь
.
– Цілісінький день у роботі; одно ще не скінчу, вже друге мене дожидає
(Марко Вовчок)
;
Він, Зінько, серед їх
[них],
невинний, а ніхто йому навіть і віри не йме, що він не винен .. І його дожидає така ж кара, як і їх...
(Б. Грінченко)
.
4
.
Витримувати певний час, зволікати з чим-небудь
.
– Мене готували до інституту, а брата до корпусу, та тілько дожидали, поки братові вийде десять літ, щоб разом віддати
(Панас Мирний)
.