ДІВО́ЧИЙ
, а, е.
1
. Прикм. до ді́ва і ді́вчина.
Не вимили біле личко Слізоньки дівочі
(Т. Шевченко)
;Дзвінка дівоча пісня .. лунає десь у зелених горах
(М. Коцюбинський)
;А вже чути далі крізь дрімоту – з ночі залунали голоси, жарти й дзвінкий дівочий
сміх
(А. Головко)
;//
Власт. дівчині, дівчатам
.[
Семен Мельниченко
:]
А он і хата милої – весела та світла, як погляд дівочий(М. Кропивницький)
;Устина .. взялася в боки й .. пройшлася легким дівочим кроком
(С. Чорнобривець)
.2
. Признач., обладнаний для дів, дівчат
. Блукаючи по Україні, Прибивсь якось і в Чигирин, І в монастир отой дівочий, Що за пісками на болоті
(Т. Шевченко)
;У нього була старша сестра, що вчилась у дівочій гімназії
(Б. Антоненко-Давидович)
;//
у знач. ім. діво́ча,
чої,
ж., заст.Кімната для дівок-покоївок у панському дворі
.Сидимо, було, день при дні у дівочій та робимо
(Марко Вовчок)
;Нерідко, було, сам
[панич]
у дівочу зайде, жартує з дівчатами(Панас Мирний)
.