Читач аж рад би крикнути: .. та невже ж можлива така безодня падлюцтва, яка видає себе за патріотизм, за працю для народу, за пожертвування своїх інтересів для загальних цілей?

Це ж покликання вічне моє, Таємниця життя мого й росту – Із душі, що в падлюцтві гниє, Повипалювати коросту!

Чому в цей час, коли панує зло, Ще й він живе, скрашаючи пороки? Щоб, ним освячене, перемогло Падлюцтво та безчестя темнооке?