СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-11 (А-ОЯ́СНЮВАТИ)
?
ВРУ́НО
2
ВРУ́НА
2
, врун, мн. (одн. вру́но, а, с.), с. г.
Те саме, що ру́на
3
.
Гарні вруна сього року
(Сл. Гр.)
;
– А може б, краще полями по врунах пройти зранку, а потім у Пожарський? – нерішуче запропонував Троша
(Б. Антоненко-Давидович)
;
Рушили
[батько з сином]
польовою стежкою поміж озиминою, що густим вруном вкривала землю
(О. Бердник)
;
Весна таки зламала зиму. Позаливала сонцем зелені вруна озимини, задзвеніла піснею у високості
(Василь Шевчук)
.