ГОЛОСНИ́К

, а́, ч.

заст.

Голосова зв'язка

[

Відьма

Постривай ти, препоганий, Скую голос, як у Ганни, Підроблю голосники, Дамсь я всім вам узнаки!..

(М. Кропивницький)

Звуковий отвір у верхній частині коробки народних (перев. струнних) інструментів; резонаторний отвір

На верхній деці цимбал вирізують два звукових отвори – голосники

(з наук.-попул. літ.)

;

* Образно.

По один бік стояла вона

[діброва],

голосна, як бандура (хащі, мов дека, а в ній голосник, а ще й сосни, як струни)

(П. Тичина)

Пластинка, натискуванням якої викликають звук музичного інструмента (баяна, гармонії і т. ін.)

Пружними, спритними пальцями бігав

[Мирослав]

по перламутрових голосниках, злегка розтягуючи старенький голубуватий міх

(І. Цюпа)

мн.

Маленькі камери, керамічні посудини, закладені в склепіння або стіни, які служать для посилення звуку

Для поліпшення акустики приміщень замуровувалися голосники – великі керамічні посудини, що виходили отворами всередину споруд

(з наук. літ.)