ГОЛОСІ́ННЯ

, я, с.

Дія за знач. голоси́ти

1, 2 і звуки, утворювані цією дією

Чи то так у жалю, в голосінні Проминуть молодії літа?

(Леся Українка)

;

Почалося прощання, обнімання, почувся плач, голосіння

(Панас Мирний)

;

– Лежу оце й думаю, – загомонів згодом Степура, – що братам уже, мабуть, повістки вручають, уже сліз та голосіння в кожного повна хата...

(О. Гончар)

Старовинна народна обрядова пісня (на похоронах, весіллі і т. ін.); плач

У шумі й шелесті почулась тоскна пісня, до болю схожа на голосіння...

(Василь Шевчук)

;

Натхненно галасала

[паньматка]

в небо, в село, на дорогу, в поле, рвучи на собі волосся, б'ючи в груди і виспівуючи одне за одним голосіння, вживані в цьому краю

(Валерій Шевчук)

;

Незаперечна схожість дум з голосінням виявляється не тільки в їх окремих образах, але насамперед у речитативно-імпровізаційній манері виконання

(з наук. літ.)