ГОЛОСИ́СТИЙ

, а, е.

Який має сильний, дзвінкий голос (у 1, 3 знач.)

Співом пташки голосистої Залунав увесь лісок

(П. Грабовський)

;

На вулиці голосиста циганка продавала паперові троянди. “Як живі! Як живі!” – вигукувала вона

(І. Муратов)

;

У Марини Стадник була в Кривчику .. заслужена слава голосистої співачки

(Л. Дмитерко)

Дзвінкий, гучний

О пів на сьому вихованців будив голосистий дзвоник

(С. Добровольський)

;

В селі загаласували півні. Здавалось, сама земля задзвеніла тим голосистим кукуріканням

(Ю. Збанацький)