ДІА́ДА
, и, ж.
1
. філос.
У стародавніх філософів (піфагорійців) – позначення невизначеності, множинності й мінливості; протилежне
монада
.Учення про монаду й діаду як вищі принципи буття приписується Піфагору
(з наук. літ.)
.2
. книжн.
Єдність, утворювана двома окремими словами, предметами, поняттями або частинами, елементами
. У діаді “репліка + ремарка”, одному із традиційних способів номінації комунікативного акту, аналітично розведені номінації вербального і паравербального компонентів
(з наук. літ.)
;Діада “ринок – держава” не така вже й проста. Не завжди держава повинна вперто шукати найкоротшу відстань між двома точками
(із журн.)
.