ГОВІ́РКА
, и, ж.
1
. тільки одн., діал.
Розмова
. Говірка на вулиці, тупання; ворота рипали, віконця стукали; усе чула Галя...
(Марко Вовчок)
;Кобзар чув приглушену говірку людей
(Н. Рибак)
;У віконця, затягнені непрозорою плівкою рожевих кабанячих міхурів, линула говірка
(І. Білик)
.2
. лінгв.
Різновид загальнонародної мови, поширений на певній території
. В. Стефаник відчував, що його говірка стояла на перешкоді поширенню його творів у Східній Україні
(В. Русанівський)
;Мова кожного народу поділяється на окремі говірки, чи діалекти, і тільки літературна мова єдина
(Б. Антоненко-Давидович)
;Коваль пояснював своєю рідною говіркою, що він буковинець родом
(О. Гончар)
.3
. тільки одн., розм.
Манера говорити, вимовляти
. З себе була
[пані]
висока, огрядна, говірки скорої, гучної(Марко Вовчок)
;Дід ніколи не калічив мови, розмовляючи з ним
[онуком],
не пристосовувався до дитячої говірки, а серйозно й статечно бесідував, як це робив не з кожним і дорослим(Ю. Яновський)
.