ГО́ВІР
, вору, ч.
1
. тільки одн.
Звучання розмови; гомін
. З приміщення професорового долітає до мене якийсь роздратований, але глухий говір
(М. Івченко)
;В німецьких окопах чувся приглушений говір
(В. Кучер)
;Після обідні піднімається радісний шум і говір
(О. Воропай)
; * Образно.
Ось близько мовою хвиль говорить з берегами океан. Говір то наростав, підносячись до могутнього ревіння, то стихав
(Іван Ле)
.2
. лінгв.
Те саме, що гові́рка 2
. Дієслова часто виступають у формах, наявних у наддніпрянських, слобожанських і південноукраїнських говорах (ходе, відходе, огорта)
(В. Русанівський)
;Він .. знав характерні нюанси говору майже кождого села в околиці Дрогобича
(І. Франко)
;Опріч знання різних діалектів, треба мати дуже музикальне вухо, щоб зловити усі відтінки говорів
(М. Коцюбинський)
;//
тільки одн., розм.
Те саме, що гові́рка 3
.– Я й сам спершу одержимим цього захожого рахував, – з його фудульним говором, ворожбами з піску та когутячих пер він здавався не при свому
[своєму]
умі(К. Гриневичева)
;Коли бійці входять у темний тунель, Хома Хаєцькай вигукує своїм співучим подільським говором: – Ой, патку
[татку]
мій, патку!.. Так, наче в пекло!(О. Гончар)
; * Образно.
І скот, і травиця, і навіть каміння – все те мало свій говір, свою мову
(Панас Мирний)
.3
. розм.
Різні розмови; поголос, чутки
. Той тиждень тільки і було говору та гомону по городу, що за Колісника
(Панас Мирний)
.