СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-11 (А-ОЯ́СНЮВАТИ)
?
ГИДО́ТА
, и, ж.
1
.
тільки одн.
Те, що викликає огиду
.
В єрусалимських пророків Я
[Бог]
бачив гидоту: перелюбство й ходіння в неправді, і руки злочинців зміцнили вони, щоб ніхто з свого зла не вернувся...
(Біблія. Пер. І. Огієнка)
;
Княгиня Ольга побачила бідність Константинополя, гидоту й бруд, які звичайно заводяться у пихатого, але неохайного господаря
(С. Скляренко)
;
– Звеліть вимести всю цю гидоту, викинути негідне, вимити підлогу та вікна
(з мемуарної літ.)
;
// 
Поганий, підлий учинок; підлість, мерзотність
.
[
Калеб
:]
Ми розумієм так твоє мовчання, що ти нічим не можеш оправдатись, бо тямиш всю гидоту свого вчинку
(Леся Українка)
;
– І те знаю, що кожному з вас він може першу-ліпшу гидоту зробити. Такий він тип
(Ю. Шовкопляс)
.
2
.
Те саме, що гидли́вість.
Його пальці лоскотали Лукину по шиї. Вона почувала, що гидота пройняла все її тіло
(І. Нечуй-Левицький)
.
3
.
перен., розм.
Про підлу, мерзенну людину; погань
.
Гордо встала Оксаночка: – Щоб такій служить гидоті
[шляхтичу],
Краще смерть на ешафоті
(А. Малишко)
.