ГИ́РЯВИЙ
, а, е, діал.
1
. зневажл.
Зі стриженою, бритою головою
. Не вспіє гирява дівка й коси собі заплести (як ми вернемось додому)
(Номис)
;Гирявий, як огірок, він хвацько закручував вуса, що покривали товсту червону пику і задиралися вгору напомадженими вістрями
(І. Пільгук)
;За столом над грубезною книгою схилився чоловік, гирявий, жовтолиций
(Г. Усач)
;//
Стрижений, бритий (перев. про голову)
.І небавом чубата голова козака зробилась гирява і строката – клапті рожевої пліші та кущі густої щетини і засмаглої до бронзи шкіри
(Ю. Логвин)
;//
Убогий, нужденний
.Таке вже гиряве моє щастя
(Сл. Гр.)
;Ти кажеш, недоречні Слова оці пишу .. Та, бач, буває ж в мові Завжди воно отак, То злота шмат чудовий, То гирявий п'ятак
(П. Усенко)
;//
у знач. ім. ги́рявий,
вого,
ч.Той, у кого стрижена, брита голова
.У його стільки землі, як у гирявого чуприни
(Сл. Гр.)
.2
. рідко.
Важкий, масивний
. Скаженіючи від безсилої люті, сердито вилаявся
[Когут],
здійнявши погрозливо гиряві кулаки(І. Цюпа)
.