ГЕ́ТЬМАН

, а, ч.

У XVI ст. – виборний ватажок козацького війська Запорозької Січі, а з XVII ст. до 1764 р. – головнокомандувач козацького війська та верховний правитель України

Найвищою військово-адміністративною і судовою владою в Україні, яка замінила вигнану в ході війни

[1648 р.]

польську шляхетську владу, була влада гетьмана і генеральної старшини при ньому

(з наук. літ.)

;

Не вернуться запорожці, Не встануть гетьмани, Не покриють Україну Червоні жупани

(Т. Шевченко)

;

* У порівн.

Низько насува

[Михайло]

шапку чорну на чорні брови і походжає сам оддалік, як гетьман поперед ворогом

(Марко Вовчок)

Головнокомандувач збройних сил Польсько-Литовської держави в XVI–XVIII ст

Після смерті Владислава IV відбулася 16 травня 1648 р. Корсунська битва. Під час цієї битви польські гетьмани потрапили в полон до козаків

(з наук.-попул. літ.)

Голова утвореної в 1918 р. Української держави (з квітня по грудень 1918 р.)

Гетьман Павло Скоропадський був освіченою людиною

(з газ.)

(1)

Коро́нний ге́тьман,

іст.

–

гетьман, якого призначав безпосередньо король Речі Посполитої

Коронний гетьман Микола Потоцький, .. присягаючи, обіцяв від імені короля повернути Україні потоптані права

(О. Довженко)

;

Замок у Підгірцях будувався за вказівкою коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського – одного з найбільших магнатів Речі Посполитої

(з наук.-попул. літ.)

;

(2)

Наказни́й ге́тьман,

іст.

–

на Україні в XVII–XVIII ст. – особа, яка тимчасово обіймала посаду гетьмана, на яку її призначав уряд або обирала козацька старшина

А мене послали На столицю з козаками Наказним гетьманом!

(Т. Шевченко)

;

(3)

По́льний (коро́нний) ге́тьман,

іст.

–

заступник коронного гетьмана, що перебував “в полі”, керував незначними операціями, охороною кордонів

Засів

[запорозький отаман Тарас]

з козаками в Переяславі, і польний гетьман Конєцпольський не мав сили вибити його з Переяслава

(І. Нечуй-Левицький)

;

Коли козаки наблизились, гетьман польний дав знак стати їм довкола себе

(П. Панч)