СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-14(А-ПРЕФЕРЕ́НЦІЯ)
?
ПА
2
, ПА-ПА́, виг., розм.
Вигук, що вживається на позначення прощання; замінює вислів “до побачення”
.
Я набираю свіжої води в пляшку, кажу “па-па” тарганятам і знову вмощуюсь у свому
[своєму]
радіофікованому термодинамічному лігві
(Ю. Іздрик)
;
Вони вдвох махають мені “па-па” в аеропорту
(І. Карпа)
;
У листах до О. Кобилянської (після кількамісячного перебування перед тим на гостинній Буковині) Леся Українка використовує специфічну волинську формулу прощання “Па!”
(з наук.-попул. літ.)
.