А яка ж це культура, коли ми тисячами писатимемо вірші, а ходитимемо обшарпані, вошиві, вибачте на слові, брудні, смердючі?

Осінь підкралася якось несподівано, застала підлітків босими, обдертими й вошивими

З евакуації Павло повернувся вошивий і голодний

– Плюнь, Грицю, на ту вошиву постіль та йди сюди

Свобода, вічний абсолют – тільки й чуєш від вошивих своїх теоретиків, а самі повзають, як рептилії, від погляду твого терпнуть...

Байрачний безперестанку лається: – Драпали б оці вошиві недобитки у свій фатерлянд

– Ану відступись! Ідемо до посла за велінням самого султана! З дороги, пловоїди вошиві, грабіжники і зарізяки стамбульські!