ВО́ТЧИННИК

, а, ч., іст.

Власник вотчини (у 1 знач.)

– Бортного злодія не судять по праву, самі вотчинники призначають кару

(Ю. Мушкетик)

;

На чолі господарства стояв господар-вотчинник

(з наук. літ.)

;

Власник вотчини був зобов'язаний служити тому князю, на землях якого вона знаходилась, а без згоди членів свого роду вотчинник не міг її продати чи обміняти

(з навч. літ.)