ВО́ТЧИНА
, и, ж.
1
. іст.
У Давній Русі, а згодом в Україні й у Російській державі до XVIII ст. – феодальна земельна власність, яку можна було заповідати, продавати тощо
. Всеволод опинився в Курську, у вотчині свого брата Святослава
(П. Загребельний)
;Наше щастя, проше
[прошу]
пана, що повстанські загони діють зосібно, кожний у своїй вотчині і тримаються своїх сіл, як воша кожуха(В. Чемерис)
;Учора вночі, рятуючись від неминучого бунту, Чеслав залишив столицю і на чолі невеликого війська з вірних йому краян відбув на південний схід – до Вишиграда, своєї вотчини
(О. Авраменко)
.2
. перен.
Територія або установа, в якій існує чиясь безконтрольна влада
. [
Горський
:]
Ярошенко перетворив редакцію на свою вотчину(О. Левада)
;На державному підприємстві почувається
[Кирило Єгорович Сотник]
як у себе дома, у власній вотчині(М. Циба)
.