ВІДСТОБУ́РЧУВАТИ
див.
відстовбу́рчувати
.ВІДСТОВБУ́РЧУВАТИ
, рідко ВІДСТОБУ́РЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДСТОВБУ́РЧИТИ, рідко ВІДСТОБУ́РЧИТИ, чу, чиш, док., що.
Висувати, випинати якусь частину тіла (ногу, губи і т. ін.) наперед, убік або назад
. – Я не хочу снідати, – одстобурчуючи губи і чухаючи голову, мовив Івась
(Панас Мирний)
;– І в кого ти, Максиме, такий вдався?.. – В кого вдався? – на мить задумався хлопчина, сміхотливо відстовбурчуючи вузькі рідкуваті брівки
(М. Стельмах)
;Німець мовчав, одстобурчивши остисту бороду
(Панас Мирний)
;Комар смачно приплюск до теплого виска
[скроні]
й червонів задоволено, відстовбурчивши дві задні ноги(Іван Ле)
.