ЖУ́РНО
.
1
. Присл. до журни́й.
Десь на леваді співали дівчата тихо й журно
(А. Головко)
;Журно в хаті Сидять матуся, батько мій
(М. Нагнибіда)
;Над Десною журно хилились старі дуплаві верби, з жалем ронили напівжовклі продовгуваті листочки
(Ю. Збанацький)
.2
. у знач. пред.
Про почуття смутку, туги, печалі; сумно, печально, тужно
. Чогось їй було сумно, чогось було журно
(М. Коцюбинський)
;Журно стало і наче порожньо на серці в Орисі
(П. Автомонов)
;Сергієві зробилося журно
(І. Білик)
;//
без кого – чого, від кого – чого, зі спол.
що
.
Про почуття жалю, смутку за ким-, чим-небудь, за втратою когось, чогось
.Дівчинці було вдома без батька журно й непривітно
(О. Донченко)
;Журно
[йому],
що все безповоротно минуло і він так нічого гарного і не побачив у своєму родинному житті(І. Сенченко)
.