СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-12 (А-ПІДКУ́РЮВАЧ)
?
ЖУРЛИ́ВИЙ
, а, е.
1
.
Який тужить, сумує, журиться; сумний, зажурений, печальний
.
На рундучку сидить Гапка, зав'язана по брови чорною хусткою, очі заплакані, сама журливая
(Марко Вовчок)
;
[
Микита
:]
Біля вікна, самотня і журлива, Вона сиділа в замку короля
(І. Кочерга)
;
// 
Який має схильність переживати за кого-небудь, турбуватися про кого-, що-небудь; турботливий
.
– Цей придуркуватий, бачу, не з журливих: не з таких, як я, – обізвалась Галецька
(І. Нечуй-Левицький)
;
// 
Який виражає смуток, тугу, печаль; власт. людині, яка журиться
.
– Мамо! Мамо! – знов шепоче Галя, і знов Галі ніхто не чує і не бачить ніхто доброго журливого личенька
(Марко Вовчок)
;
Королівна йде поволі.., не спуска очей журливих, не схиля блідого чола
(Леся Українка)
;
Блиснула
[Орина]
разочками зубів, і журливий посміх затремтів на її довгастому з дикуватими очима обличчі
(М. Стельмах)
.
2
.
Сповнений, пройнятий тугою, смутком
.
– Все я бачив; од усього Серце надривалось, – І тоді журливе слово На папір прохалось
(Я. Щоголів)
;
[
Інгігерда
:]
Облиш думки журливі І розуму ясного не мути...
(І. Кочерга)
.
3
.
Який викликає, навіває тугу, смуток
.
Тілько з другої хати доносилася сумна, журлива пісня
(Панас Мирний)
;
Не дивись на березу плакучу, На березі журливеє віття Нагадає тобі лихоліття, Нагада тобі тугу пекучу
(Леся Українка)
;
Стояла проти місяця журлива черемха
(О. Ільченко)
.