ЖИ́ТО
, а, с.
1
. Рослина родини злакових із продовгуватим колоском
. Вилітали запорожці На лан жито жати; Жито жали, в копи клали
(Т. Шевченко)
;Ти пам'ятаєш, як косили ми в полі жито, як порвав я косу
(В. Сосюра)
;– Парубче, куди ти? – Йду косити жито: день годує рік
(Д. Білоус)
; * У порівн.
Захвилювалась вода, мов жито від вітру
(М. Коцюбинський)
.2
. Зерно цієї рослини, яке використовується для виготовлення хліба
. [
Варка
:]
Треба жито однести у млин(І. Карпенко-Карий)
;Я часто й спав у насінні – в житі, в просі, в ячмені й горосі на печі
(О. Довженко)
;– Орав би ти землю, жито сіяв
(Григорій Тютюнник)
;Настасові засмоктало під ребром – страшенно хотілося їсти, але в пазушному капшуку, крім пригорщі жита, нічого не було
(І. Білик)
.3
. тільки мн. жита́,
і́в.
Поля, на яких ростуть ці рослини; самі рослини цих полів
. Минав я полоси
[смуги]
житів(Я. Щоголів)
;Хилить вітер жита понад шляхом
(П. Тичина)
;А туди за ними, геть-геть аж під ліс, видно було, як красувалися жита
(Т. Осьмачка)
;Хто забуде чудові жита наші, наші пшениці, сади наші?..
(О. Довженко)
.