ДО́СВІТКИ

, ток, мн., заст.

Зібрання сільської молоді для спільної праці й розваг в осінній та зимовий час

Оце, було, як підуть на досвітки, то дідова дочка пряде, а бабина, знай, цілу ніч гуляє з хлопцями та крутиться

(з казки)

;

На улиці невесело, В хаті батько лає, А до вдови на досвітки Мати не пускає

(Т. Шевченко)

;

Схопилась

[Тетяна],

вирівнялась і, взявшись по-дівочому за щоку рукою, навмисне грубо, передражнюючи горлату якусь із досвіток дівку, залящала, як десь на леваді

(С. Васильченко)

;

Маланка взяла прядку, подалася на досвітки

(К. Гордієнко)