ДОВЕ́РХУ
, присл.
1
. До верхньої межі, до верхнього краю
. Стояв вантажний літак, доверху забитий якимись ящиками й тюками
(В. Кучер)
;Діставав
[гість]
звідкись .. пляшку горілки, доливав склянку доверху(В. Собко)
;Я стрiмголов покотився крутосхилом i отямився в доверху наповненiй каламутною водою ямi
(Р. Андріяшик)
.2
. Вгору, догори
. З кутка .. виступила наперед довготелеса постать у шинелі з синім коміром і хвацько загнутому доверху кашкеті зі срібним орлом
(В. Малик)
;Носик її так само гордо стримів доверху, а вуста були стиснуті
(Валерій Шевчук)
;В тазику шляпками доверху лежали піддубці, опеньки, краснюки
(Є. Пашковський)
.