ГОЛОВА́ТИЙ
, а, е, розм.
1
. Який має велику голову (у 1 знач.)
. Що за страшний був той дядько! Що за лихий! Мордатий, патлатий, рудий та головатий
(І. Нечуй-Левицький)
;Бувало, що за день йому щастило вловити й кілька рибин – головатих сомків чи якусь плотву
(Іван Ле)
.2
. перен.
Із великою квіткою чи плодом на верхівці стебла (про рослину)
. На всьому квадраті городу – помідори, головата капуста, обважнілі соняшники
(М. Рудь)
;Біля Степуриного окопу – будяки головаті, татарник, цупкий петрів батіг та дика собача рожа цвіте
(О. Гончар)
.3
. Наділений здоровим глуздом; розумний
. – Ну і головатий ти, Левку. І звідки ти всього набрався? Ми от теж учимося, а куди нам до тебе...
(І. Цюпа)
;Головатий він був, цей доглядач, і тактовний: нікого не образив, навпаки, розумно полестив
(Б. Левін)
.