ГНУ́ТИ

, гну, гнеш, недок.

кого, що.

Надавати чому-небудь зігнутої, дугоподібної форми; згинати

Залізо б'ють і гнуть прекрасну мідь В горбатих м'язах руки чоловіка

(М. Бажан)

;

Виготовляти що-небудь згинанням

Макара Макаровича Улянка зустріла біля парні, де гнули обіддя для коліс

(О. Донченко)

;

Золотарі роблять, як і робили, своє діло – гнуть луки, майструють сідла, кують чи позолочують кузнь

(Д. Міщенко)

;

Нахиляти, нагинати кого-, що-небудь

Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива, Додолу верби гне високі, Горами хвилю підійма

(Т. Шевченко)

;

Денис стиснув старого за поперек і почав його гнути

(Григорій Тютюнник)

;

Розкішні високі дерева зеленіли після дощу широким листям, великі плоди гнули стебла до землі

(В. Малик)

;

Сторожа підскочила до тітки, вхопила її за плечі, стала гнути донизу, намагаючись поставити її на коліна

(А. Дімаров)

;

перен.

Підкоряти собі, своїй волі

[

Возний

Всякий, хто вище, то нижчого гне, – Дужий безсильного давить і жме

(І. Котляревський)

;

Ми ніколи не зласкавимо сих людей. Що нижче хилитимемося, то дужче нас гнутимуть

(Ю. Мушкетик)

куди, до чого, перен., розм.

Спрямовувати розмову, дію і т. ін. до певної мети

– Нехай мене суха ялиця поб'є, коли я розумію, до чого ти гнеш

(І. Франко)

;

Ганна була задоволена, що Кузь нарешті розібрався, куди гнув Лантух

(М. Руденко)

;

Правити велику ціну

Гне, як дурень за батька

(Сл. Гр.)

;

Жидок .. гне таку ціну, аж сумно слухать

(І. Нечуй-Левицький)

◇

Біда́ (го́ре) гне (пригина́є) / пригне́ [до [са́мої] землі́]

див.

біда́

;

Вести́ (гну́ти) своє́ (своє́ї)

див.

вести́

;

(1)

Гну́ти банди́гу,

рідко

–

говорити нісенітниці, дурниці

– Як можна садити зварену бараболю і сіяти вже зварене жито! Хіба з того щось вродить? Не гни мені бандиги

(з казки)

;

(2)

Гну́ти горба́ (горб, стан)

–

працювати тяжко, з великим напруженням

Між багатирками й такі часом бувають .. Виросте в розкоші та в достатках; само ніколи не гнуло свого стану, не кололо білих рук.., – все те наймички...

(Панас Мирний)

;

Він гне натрудженого горба, В поту сорочка; жарко

(А. Малишко)

;

Років зо два ми гнули горб із ранку до ночі, та незабаром я вже урочисто відкривав мій гараж

(з газ.)

;

(3)

Гну́ти (де́рти, задира́ти) / загну́ти (заде́рти) ки́рпу (но́са, ніс)

перед ким і без дод.

–

гордовито триматися, бути чванливим, гонористим; зазнаватися

– Сміється з мене всякий біс, – Жаліється Осел, – усякая скотина Дере передо мною ніс

(Л. Глібов)

;

Ще й кирпу гне.., мов їй гірше тепер, ніж тоді, як нужу годувала!..

(Панас Мирний)

;

– Черкни нам, Ванюшко. Не задирай носа, не гни кирпу

(В. Логвиненко)

;

По селі гомоніли про Зінька. Казали, що якийсь молокосос половиною села хоче правити, кирпу дере, старших ображає

(В. Кучер)

;

(4)

Гну́ти (плести́) / загну́ти харама́на (харама́ни)

кому

–

вигадувати що-небудь, дурити, обманювати когось

Злізають живо старости, ведуть Трохима із собою і стали харамани плести перед багатим Лободою!

(С. Руданський)

;

Аж ту

[тут]

пан... – Так і так, панове громада, важна справа .. я тепер такий самий хлоп, як і ви. Знаєте, цісар порівняв нас усіх, тепер нема вже панів... – Ну, просто сказавши, почав нам гнути харамана

(І. Франко)

;

– Розуміється, ви не хочете виявити мені добровільно всю правду, хочете загнути мені харамана і в душі смієтеся з мене

(І. Франко)

;

(5)

Гну́ти (згина́ти) колі́на

перед ким

–

виражати покірність, запобігати перед ким-небудь, підлещуватися до когось

Як гордий соняшник, самого сонця син, Лише до нього вид обертає квітущий, Так ти, обернений до майбуття годин, Ніде й ні перед ким не гнеш своїх колін і знаєш: вічний ти, а все скороминуще

(М. Рильський)

;

Це ж він

[Каменяр]

навчав тебе коліна не гнуть, Народе мій

(Л. Забашта)

;

(6)

Гну́ти (згина́ти, скру́чувати) / зігну́ти (скрути́ти) в дугу́ (в три дуги́, в три поги́белі)

кого

а)

суворістю, утисками примушувати скорятися, бути покірним; пригноблювати, придушувати

В дугу усякого він

[магнат]

гнув, Аж поки то якась Зозуля Його із міста не зіпхнула

(Панас Мирний)

;

– А отих хлопів та українських ходачкових дворян ми скрутимо в три погибелі

(І. Нечуй-Левицький)

;

б)

мучити, змучувати, виснажувати кого-небудь

Страшна війна, сухоти скрутили солдата в три погибелі

(із журн.)

;

(7)

Гну́ти (згина́ти) спи́ну (ши́ю, карк, хребе́т, хребта́ і т. ін.)

на кого і без дод.

а)

працювати тяжко, з великим напруженням

Грішні душі, просте бидло Гнуло в праці карк свавільний, А канчук гуляв свобідно, Лад піддержував суспільний

(І. Франко)

;

Винороби, що згинати В полі мусили хребти, На щорічне графське свято Хоч-не-хоч, а мали йти

(Л. Первомайський)

;

Сокало неохоче віддав перепустку Йванові. Йому б отаку!.. Попросити по-людському .. Ні, не дають .. Недаремно ж

[Іван]

на німців гнув спину. Жаль, не провалили черпаком отим голову. Зрадник!

(А. Дімаров)

;

– Не можна далі жити отак! – говорила літня селянка-біднячка, яка все життя гнула спину на поміщицькій землі

(з газ.)

;

б)

(перев. перед ким – чим)

виявляти покірність, запобігати, підлещуватися

А хто жадав собі за смак Згинати спину перед сильним

(Я. Щоголів)

;

– Не люблю я покорятись та гнути перед усяким дідьком спину

(І. Нечуй-Левицький)

;

Нема чого їй гнути ні перед ким спину

(Остап Вишня)

;

Бувало, Микита, мій дід, кожум'яка, Столітня дідівська нерадісна путь! Ніколи, розказують люди, не плакав І другим заказував спину не гнуть

(А. Малишко)

;

Невже так і треба шию перед боярами гнути, хіба ми не люди?

(А. Хижняк)

;

в)

(перев. перед чим)

пасувати

Ніколи я не гнув спину перед бідою і лихоліттям і ніколи не задирав голову, коли приходила радість

(О. Довженко)

;

(8)

Гну́ти ко́зиря

–

поводити себе зарозуміло, гонористо; чванитися, зазнаватися

– Ми тут усі тебе ждемо, а ти хто й зна де лазиш. Сказано в десять, треба приходити в десять, а нічого козиря гнуть

(І. Микитенко)

;

(9)

Гну́ти лі́нію

яку, куди

–

дотримуватися певних поглядів, норм поведінки і т. ін

Остап єдину лінію гне – за правду скрізь б'ється

(К. Гордієнко)

;

– Ти, Васюто, .. помічаєш, що ваш голова не туди гне лінію

(М. Стельмах)

;

Городи́ти (рідше гну́ти) небили́ці (дурни́ці, вся́чину і т. ін.)

див.

городи́ти

;

Трима́ти (держа́ти, гну́ти) фасо́н

див.

трима́ти

;

(10)

Хоч обі́ддя гни,

перев. зі словоспол.

такий

що

–

дуже товстий, дебелий

Шия в нього

[Федора]

– хоч обіддя гни, пика – як не лусне

(Панас Мирний)

;

Товста

[Олена],

як бодня, а шия хоч обіддя гни

(І. Нечуй-Левицький)

;

У Миханові що не двір, то й виводок дітей. І такі опецькуваті, що хоч обіддя гни на них

(М. Рудь)

;

Здоровий

[Гладун],

дебелий, з в'язами такими, що хоч обіддя гни, йде на тебе, і в очах – холод, а лоб упертий, хоч яку стіну проб'є

(О. Гончар)

;

[

Жук

Отож у дядьків сини – як ночви, шиї – хоч обіддя гни!

(А. Крижанівський)